На роздоріжжі

За вікном машини миготіли поля. Здалеку по різні боки дороги уже жовтіли клаптики пшениці на людських городах, та вони якось губились серед просторих полів, які буяли цвітом дики ромашок і бур’янів. Великі польові масиви стоять незорані, покинуті, занедбані. А тим часом люди ніяк не можуть дійти згоди у поділі земельних паїв. Як пізніше дізнались із розмови з сільським головою Д.Бугаєм, вже вісім разів збирали людей, в тому числі за участю представників району, та згоди не дійшли. Всі хотіли б мати землю біля села, хоч розуміють, що це неможливо.

Сьогодні ситуація у Гниловодах, а саме про це село мова, дуже непроста. Колгоспу, як такого, немає. Останній голова Б.Бронецький ще у грудні віддав печатку господарства у контору і більше сюди не появлявся. Поки в інших селах реформували колгоспи, ділили землю та майно, у Гниловодах чекали на керівника. Сподівалися , що хтось візьметься за керівництво або знайдеться якийсь господар, якому б віддали землю в оренду. Але такого не знайшлося дотепер, бо, як кажуть, немає на що йти. І цьому є пояснення. Господарство "Січ” було одним із найбідніших у районі, доброго господаря в останні роки у колгоспі не було. Крім того, економічна криза ще більше "пригнула до землі” бідний колгосп. Як результат – вже третій рік майже тисяча гектарів ріллі стоїть облогом. На колишню ферму зараз страшно глянути. Декотрі приміщення розібрані цілком, деякі частково, і зіяють пустими дирами на місці вікон. Все у запустінні, наче після погрому.

...Першою, кого зустріла, на запитання, як зараз живеться, відповіла:

"Ви навіть не можете уявити, як важко. Дійшло до того, що труни нема де зробити. Для худоби немає де взяти навіть соломи. Я ще якось обробляю 80 сотих городу, з нього й живемо, бо інакше нема ж де заробити. Картоплю восени обмінюємо на зерно і так живемо. Особливо важко одиноким стареньким людям. Серед них окремі, яким зараз їсти нічого. Було б краще, якби якийсь керівник прийшов у колгосп, ми ще б щось робили, ще б сапали буряки..."

А ось слова із розмови із пенсіонеркою Юлією Володимирівною Патрою:

-Та хоч би пенсію давали, то легше було б. Поки що нам дали її за грудень, купили трійки для жуків, та й вже по грошах. Кажуть, бери тепер поле. А що нам, старим, з ним робити? Ще з городом якось даємо лад, але з полем?.. Якби знайшовся хтось, хто б взяв його і обробляв, та дав нам за це хоч би по 2 центнери зерна, то вже було б добре.

Люди стривожені, у розпачі та зневірі. Адже єдина їх надія тепер – на земдю, а робити на ній в одних немає чим, в інших немає вже для цього й сили. А останніх у селі багато – більше, як половина.

Та проблиск надії на краще з’явився, коли, оглядаючи ферму, побачила біля одного ще вцілілого приміщення кілька чоловіків. Підійшла , розговорились. Виявилось, що це колишній головний інженер господарства Зіновій Федорович Кальваровський та ще орендне підприємство, взяли в оренду приміщення і хочуть зайнятися вирощуванням свиней. Землю теж би взяли, ось тільки проблема із виділенням паїв у натурі все стримує.

Ці люди вже усвідомили, що надіятись чи чекати на когось тепер марно, треба самим братись за роботу, бо життя йде і диктує свої умови.

Не все ще так погано у нашому домі, - так сказав і сільський голова Гниловодів Данило Орестович Бугай, про якого відгукуються в селі як про мудру та розсудливу людину. До речі, це його заслуга, що не дав до кінця розтягнути техніку, а віддав її на зберігання людям, які працювали на ній. – спочатку я теж все бачив у чорних фарбах, але тепер думаю інакше. Як не як, а у приватному секторі у нас є 14 одиниць різної техніки. Зберегли 15 колгоспних тракторів, отож землю є чим оброблять. А це головне. Всі інші організаційні моменти час змусить людей вирішити. З поділом землі, думаю, ось-ось має вийти все на лад, бо вже продумали варіант, який повинен влаштувати всіх. Кожному випаде по одному паю на ближньому полі, а решта паїв – на віддалених від села. Коли ж поділимо землю, то якось помалу все зрушиться з місця. Цього року, наприклад, люди самі засіяли 60 г5ектарів колишнього колгоспного поля.

Так, сьогоднішній день Гниловодів важкий. А яким буде завтрашній – це вже в першу чергу залежить від людей, від того, як скоро зрозуміють, що тепер вони – господарі як власної долі, так і долі села.

Автор

Газета "Вільне життя” №28 7липня 2000р.